Проведені в Україні реформи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів актуалізують для науковців завдання з аналізу їх правового забезпечення на предмет функціональності та ефективності відповідних правових інститутів. Дана стаття присвячена висвітленню особливостей правового регулювання визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в контексті оновлення національного законодавства.
Метою статті є висвітлення особливостей правового регулювання та сучасних тенденцій розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду.
Наукова новизна полягає в комплексному аналізі законодавства України з питань визнання та виконання рішення іноземного суду, зокрема у проекціях визначення його головних ознак як інституту права (міжнародного цивільного процесу України), особливостей його розвитку, у тому числі під впливом європейських правових стандартів, тенденцій і практики формування транснаціонального виконавчого процесу, а також проблемних аспектів правового регулювання у світлі останніх законодавчих оновлень.
Висновки. Згідно з новою концепцією, втіленою у Цивільному процесуальному кодексі України в редакції 2017 року, інститут визнання та виконання рішення іноземного суду є самостійним інститутом міжнародного цивільного процесу України. Поряд із традиційним підходом визнання та виконання рішення іноземного суду в рамках зобов'язань за міжнародними договорами, обов'язковість яких визнана Верховною Радою України, закріплюється широкий концепт принципу взаємності (вважається, що взаємність існує, оскільки не доведено інше). Такий підхід відповідає загальній тенденції зближення судової практики різних держав (головним орієнтиром виступає, насамперед, право ЄС) і формування засад транснаціонального виконавчого процесу. Відповідно, він потребує послідовного втілення на рівні правового забезпечення усіх механізмів визнання та виконання рішення іноземного суду, у тому числі попередньої відомчої оцінки клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду на предмет його прийнятності для судового розгляду.
Особливістю інституту визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в умовах «гібридної» війни є встановлення через існування викликів та загроз національній безпеці певних застережень щодо задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, що може загрожувати інтересам України.
Метою статті є окреслення ряду проблем, пов'язаних із порушеннями в Україні права власності в умовах тимчасової окупації Автономної Республіки Крим і частини територій Донецької та Луганської областей, а також формування пропозицій щодо шляхів їх правового вирішення.
Наукова новизна полягає в спробі висвітлення неординарних в юридичному аспекті питань, що потребують ґрунтовного аналізу з позицій конституційного та міжнародного права, зокрема щодо захисту права власності Українського народу й держави на об'єкти, які перебувають у межах окупованих територій у зв'язку з тимчасовою окупацією частини території України, за відкритого порушення РФ територіальної цілісності України та в умовах тривалої «гібридної» війни.
Висновки. У складних політико-економічних умовах «гібридної» війни, наслідками якої є окупації частини території, Україною використовуються можливості міжнародно-правових засобів захисту права власності та формується законодавче поле для його забезпечення. Головним акцентом в діяльності державних органів є необхідність впровадження системних заходів, зокрема передбачених Стратегією інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року та спрямованих на розв'язання існуючих у цій сфері проблем.
Найпершим кроком має бути створення спеціального реєстру незаконно захопленого, зруйнованого та/або пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації нерухомого (приватного, державного та комунального) майна. Відповідні факти мають бути підтверджені судовими рішеннями, що є гарантією забезпечення його повернення законним власникам або відновлення їх правового становища шляхом компенсації за втрати.
Вітчизняне законодавство потребує внесення змін стосовно встановлення, а також відновлення строку позовної давності для справ, пов'язаних із порушенням права власності у контексті окупації частини територій України.
При цьому відповідальність щодо компенсацій власникам втраченого внаслідок окупації приватного майна держава має взяти на себе з чітко визначеними джерелами фінансування (на початковому етапі це можуть бути кошти державного бюджету, що в перспективі можуть бути відшкодовані за рахунок стягнення коштів з країни-агресора).
Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти.
У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення.
Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів.
У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв'язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів.
Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін.
Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб'єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі.
Третя, четверта та п'ята глави, об'єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо.
Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов.
У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк.
Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах.
У главі п'ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб'єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників.
Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення.
Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих знань.
Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу.
Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів.
Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань.
Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.
